Володимир Сосюра

 1 ЖИТТЄПИС

1.1 Рідне місто та родина письменника

Володимир Сосюра народився на станції Дебальцеве. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння(рис. 1).

Рис. 1 В.М. Сосюра

«Батько мій був з походження (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище „Соссюр“, навіть з приставкою „де“. Пономаренко Пантелеймон Кіндратович 2, який читав початок цього роману, сказав мені, що я ніякий не француз і що правильно моє прізвище не „Соссюр“, а „Сюсюра“ (і відкіля він це узяв, бо в документах нашого колишнього волосного правління я дійсно записаний на прізвище „Сюсюра“), що у нього був друг його батрацької юності, козак із Кубанської станиці Брюховецька Сюсюра, що в тій станиці майже половина Сюсюрів». По жіночій лінії батько був карачаєвець і українець, по чоловічій теж українець. У цього під нижньою губою була еспаньйолка, а на підборідді волосся не росло. Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови. Він був стрункий, широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими кавалерійськими ногами; ходив він ледь сутулячись і завжди дивився трохи вниз. Він був спокійний, мовчазний, чудесно малював, особливо аквареллю, пейзажі і любив малювати людські обличчя. Грав на гітарі і під її задумливий, срібний акомпанемент співав задушевних українських пісень. Писав вірші, але більше сатиричні."

Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — із Кам'яного Броду (Луганськ). Колишня робітниця Луганського патронного заводу, займалася переважно хатнім господарством.

«Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, мятежна і розкидана. Вона була красуня її смугляві тонкі риси, темно-карі очі; чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, красиво загнуті брови; нервові ніздрі майже класичного, з ледве помітною горбинкою носа завжди були в якомусь дивнім, хвилюючім русі. Мама була чудесно збудована. У неї було чорне, аж до синяви, волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала під ними. В юності своїй вона працювала на патронному заводі в її ріднім місті Луганську (сама вона з Кам'яного Броду). І на загальноміськім балу одержала перший приз за красу. Там були претендентками і дочки багатіїв міста, а вона, звичайна робітниця, всіх їх перемогла. Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама — якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча, її одвертість була потрясаюча.»

1.2 Предок Володимира Сосюри

Своїм предком Володимир Сосюра називає француза, солдата наполеонівської армії, який прийшов в Росію під час відомого похода на Москву в 1812 році. Ім'я його Густав Сосюр. Володимир Сосюра стверджував, що його дід Володимир Кирилович, що також писав вірші, ставив під ними підпис «Соссюр». І навіть докоряв писарям за те, що вони українізували їхнє прізвище.

За підсумками аналізу проходження Володимира Сосюри, Володимир Подов, зробив висновки, що «по-перше, Наполеонівський солдат Густав Соссюр — не більш ніж вигадка, придумана самим поетом, по-друге, прізвище предків поета — Сосюра. 

2 ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ

2.1 Непрості роки дитинства

Злидні і голод були постійними супутниками сім'ї. Вони жили у напівзруйнованих будинках. Дім у селі Верхньому не став винятком. Іноді батьків охоплював відчай. Саме в один з таких моментів, у 1909 році, коли майбутньому поету ледве минуло 11 років, Антоніна Дмитрівна — мати хлопчини повела його на Донецький содовий завод, зі словами: «Може, візьмуть учнем, все-таки хлопець тямущий, хоч і малий ще…» Такі маломіцні працівники не потрібні були бондарній майстерні заводу, де виготовляли бочки для пакування соди. 

Рис. 2 Юний Володимир Сосюра

Але бригадир Пантелій Плигунов, сусід Сосюри, добре знав розпачливе становище цієї сім'ї. Щоденно поетові платили за це п'ятак.«А в нас не було ніякого будинку. Ми жили в напіврозваленій мазанці з тарантулами, в покинутому саду поміщика біля таємничих пустельних та страхітливих сараїв. Ми були вже дуже бідні. Батько продав наділ землі, що мав, куркулеві Андрону за 250 карбованців, хоч наділ коштував 1100 карбованців — п'ять десятин. Андрон платив нам золотими п'ятірками дуже рідко, поки не виплатив борг. Так от ми, хоч і були бідні, а все ж я іноді купував фісташки, які дуже любив.»

2.2 Перша робота

У 1909—1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині в складі міста Лисичанська) в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі міста Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (місто Верхнє).[3] Одержавши домашню підготовку від батька, Володимир вступив одразу на третє відділення, що відповідає нинішньому третьому класу. Заняття лірик відвідував не завжди регулярно, через брак взуття та одягу. Після закінчення початкової школи Володимир Сосюра вступив тут же, у Верхньому, в ремісниче училище на слюсарне відділення. Однак спеціальність ця не припала йому до душі.

«Він платив нам за фунт міді 8 копійок, за фунт заліза — копійку, за фунт чавуну — півкопійки і копійку за три фунти жерсті. Якось мама взяла мене за руку і повела в заводську бондарну майстерню, де я почав працювати учнем. Пантелій Плигунов, цеховий бригадир, платив мені щодня 5 копійок, а я за це збирав цвяшки по цеху. Потім кваліфікація моя підвищилась: я почав „заовтарювати“ діжки для бікарбонату, тобто вбивати цвяхи в маленькі обручі над дном і вгорі діжки з внутрішнього боку ободу і вбивати кільця в дно цих діжок. Ще в Сьомій Роті, де татусь був сільським писарем, я, коли пас із селянськими хлопчиками і дівчатками телят і корів, крім ігор „у крем'яшки“, навчився грати пальцями на губах… Я ж інколи одержував гривеник „на цукерки“. Мені дуже подобалось працювати на бондарці, а грати марші набридло, бо від них у мене боліли губи і німіли руки. Всі робітники були веселі й співучі. Вони ходять навколо діжок на верстатах, забивають у обручі гвіздочки і все співають, сміються і співають: Он по горнице похаживает, Балалаєчну налаживает… А рум'яний і красивий Панько Плигунов, наш цеховий бригадир, тільки походжав своєю тихою походкою по цеху і привітливо та радісно всім посміхався. Він був ласкавою людиною, задушевний, щирий і поетичний. Ніколи ні на кого не кричав і не бив, і робота навколо кипіла, вся в піснях і сонці. Може, й бували в нього конфлікти з робітниками, але я не пам'ятаю цього. Моя дитяча уява була сповненою піснями і райдугою праці… Я всім серцем віддавався праці. Я дуже полюбив її і хотів бути як дорослі. Але я був малий, а дитячий труд заборонявся на заводі, і коли приходив інспектор праці, Панько Плигунов ховав мене у велику діжку, а коли інспектор залишав цех, я вилазив звідти і радісно поринав у дзвінкий і світлий світ праці. Але недовго тривала моя золота радість… Довелося мені покинути завод, бо малим не дозволялося працювати в цьому кіптявому й гуркотливому гіганті.»

3 ДОБА ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

Володимир Сосюра брав участь в Українській революції в Армії УНР, пізніше перебував у Червоній армії. У 1964 році колишній заступник командира 7-ї сотні українського полку імені гетьмана Петра Дорошенка, який у березні 1917 року сформувався і до кінця року перебував у Сімферополі, старшина А. Орел (ініціал не розшифрований — можливо, «Андрій»), згадував, що під його керівництвом тоді служив «рядовик з блискучими карими очима й воронячим крилом чуба на лобі, такий безвусий, як і я, юнак, що пізніше став відомим поетом, — Володимир Сосюра».

Рис. 3 Володимир Сосюра

 У життєписі поета цей факт ніде не згадується.

Володимир Сосюра

У липні 1919 року прибув до Житомирської юнацької школи (Спільна військова школа), коли вона розміщувалася у Смотричі. Був зарахований до 4-ї пішої сотні сотника Зубка-Мокієвського, яка вважалась зразковою. Більше того — був ройовим цієї сотні (як колишній бунчужний гайдамаків). Перший бій з білогвардійцями виявився вдалим для юнаків, однак уночі з 20 на 21 листопада 1-ша юнацька сотня, у складі якої був Володимир Сосюра, на чолі з хорунжим Свідерським у монастирі села Коржівці у повному складі потрапила в полон до Сімферопольського офіцерського полку білогвардійців. У Жмеринці полонених юнаків з 1-ї сотні розмістили у бараку для тифознохворих, де вони всі, зокрема й Володимир Сосюра, захворіли на тиф. Потому частину юнаків вивезли до Одеси на лікування. Деякі з них (у тому числі й Сосюра) пізніше залишилися у зайнятій червоними Одесі, інші виїхали разом з білими до Криму.

По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—1925); належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.